Пригоди члена Нововолинської МО ГО УНР (продовження)

Ігор Семенюк - голова НМО НРУ початку 90-х років

Ігор Семенюк - голова НМО НРУ початку 90-х років

Ми вже коротко повідомляли про перипетії члена Нововолинської МО ВГО «Українська Народна Рада» пов’язані із збором коштів у Луцьку на пам’ятник Сталіну. В газеті «Волинський Монітор» надруковано інтерв’ю з І. Семенюком з цього приводу. Ми вирішили розмістити його на нашому сайті.

Ігор Семенюк: «Намет для збору коштів Сталіну – це провокація проти людства! Я не міг собі уявити, що на 20-му році незалежності України на Волині можлива така акція.»

Комі­тет Парламентської асамб­леї ОБСЄ з демократії 29червня –  3 липня 2009 року у Вільнюсі ухвалив резолюцію “Возз’єднання розділеної Європи”, яка прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до міжнародного засудження тоталітарних режимів.

Автори резолюції зазначають, що у XX столітті європейські країни постраж­дали від двох потужних то­талітарних режимів, які не­сли з собою геноцид і злочин проти людства – нацист­ського і сталінського.

Для беззастережного засудження тоталітаризму ОБСЄ запропонувала заснувати загальноєвропейський день пам’яті жертв сталінізму і нацизму, приурочив­ши його до підписання пакту Ріббентропа-Молотова 23 серпня 1939 року (цим доку­ментом Німеччина та СРСР розділили між собою Європу).

Відділ інформаційної роботи Луцької міської ради оприлюднив офіційну позицію стосовно пробле­ми розміщення намету на Театральному майдані міста, де проводився збір коштів на відновлення зруйнованого пам’ятника Сталіну у Запоріжжі.

 

Офіційна позиція

Ініціаторами акції виступи­ли «Антифашистський комі­тет України» та Луцька міська молодіжна громадська органі­зація ЛКСМУ «Відродження», які, відповідно до статті 39 Конституції України, повідо­мивши місцеву владу про ак­цію, встановили намет. Що­правда міський голова Микола Романюк застеріг організато­рів про неоднозначну реакцію волинян до акції, а також звер­нувся до Волинського окруж­ного адміністративного суду із позовом заборонити вста­новлювати агітаційні пости зі збору добровільних внесків на пам’ятник Сталіну. 12 квітня нинішнього року такий позов було задоволено.

“Старий камікадзе”

Напередодні учасники гро­мадських організацій міста знесли намет, не дочекавшись рішення суду. Ще раніше, 7 квітня 2011 року біля намету, де збирали гроші на реставрацію пам’ятника Йосипу Сталіну, стався інцидент. Чоловік нама­гався зруйнувати встановлену комуністами малу архітектур­ну форму. Проте його спроба фактично потерпіла фіаско. Він негайно був повалений на землю і «заламаний» вірними сталінцями. Цей чоловік, котрого дехто поспішив назвати провокатором, не належить до табору жодної політичної сили. Він має чітку життєву позицію відносно сталінізму, адже не на словах, а на власній шкірі знає, що таке тоталітарний режим.

Ігор Семенюк або, як він жартома називає себе, «ста­рий камікадзе» зустрівся із ко­респондентом «ВМ» і розповів про мотивацію свого вчинку.

-  Як Ви ставитеся до того, що окремі лучани називають Вас провокатором?

-   Ставлюся до цього скеп­тично. Багато моїх знайомих не можуть повірити у те, що у Луцьку відбувалася така про­вокація. Вибачте, не я цю про­вокацію зробив, я просто на неї відреагував. Чому саме? Це болюче особисте запитання. 26 квітня виповниться 9 років відколи не стало моєї мами. 14 квітня пройшло два роки від­коли не стало мого батька. Вони пережили трагічні сторінки на­шої історії, тому я просто не міг зреагувати по-іншому. Мене вразило те, що у центрі Луцька стоять люди з портретом Йо­сипа Сталіна і збирають кошти йому на пам’ятник.

Як все розпочалося?

Я підійшов до намету і зро­бив зауваження, думав, що це якийсь жарт, буває ж усяке в житті. Якщо б це був жарт, то він був би недоречним. Коли ж я зрозумів, що акція цілком серйозна , то вчинив те, що на моєму місці повинен був би зробити будь-який громадянин і кожна нормальна людина. Я звернувся у міську раду та місь­ке відділення внутрішніх справ із повідомленням, що у центрі Луцька відбувається цинічний вандалізм, яким паплюжиться пам’ять мільйонів невинних людей. Оскільки не знайшов жодної підтримки з боку орга­нів влади, то вирішив виявити свою громадянську позицію.

-  Якою була мотивація Ва­шого вчинку?

-  Я керувався поривом, який не завжди змушує людину дія­ти адекватно, однак справедли­во. Коли ми йдемо по вулиці і раптом бачимо як когось б’ють, то кожен із нас зобов’язаний зробити якісь дії у цій ситуа­ції. Можливо, вони будуть не цілком законними, але, обій­шовши стороною злочин, зго­дом відчуватимемо моральний дискомфорт. У цьому випадку люди на Театральному майдані просто «плювали» у душу мою та моїх батьків і рідних, котрі постраждали від режиму…

-    Тобто це була особиста образа у зв’язку зі сталін­ським режимом…

-   Так, тому я ще звернувся до головного редактора газети «Волинський Монітор». Адже провокація у центрі Луцька відбувалася напередодні річ­ниці Катинського злочину (розстріл польських солдатів біля Катиня у 1940 році, – ред.). Неприпустимо, що за якихось сто кілометрів від кордону з ЄС мешкають дикуни, котрі зневажають пам’ять людей, котрі загинули під Катинем. Мені, як українцеві, дуже об­разливо це відчувати. Тому я абсолютно не жалкую про те, що не стерпів цього жахіття і намагався припинити його.

-      10 квітня нинішнього року в Луцькому кафедраль­ному костелі св. Петра і Пав­ла українці і поляки спільно молилися за душі загиблих під Катинем. Чи поведінка молодих послідовників ста­лінізму не виглядає в цьому контексті вершиною циніз­му і провокацією, на яку ми всі, на жаль, піддалися?

-   Я був присутнім 10 квітня у костелі св. Петра і Павла. Хоч я й православний із малечку, проте шаную і поважаю інших християн. Коли ж мені довело­ся розмовляти із людьми, котрі стояли під портретом Сталіна, то я відчув абсолютну знева­гу до тих моральних основ, за якими вони живуть і які на­магаються прищеплювати нам усім. Дивно, що мене назива­ють провокатором. Я не у тому віці, щоб одному іти проти сі­мох задля вчинення скандалу.

-   Якою була санкція проти вас із боку правоохоронних органів?

-  Був складений прото­кол за 173 статтею (КУпАП, – авт.). У той же день, коли мене затримали, відбулося судове засідання. Однак суд не встановив у моїх діях правопорушення. Напередодні зустрів одного із заступників Луцького міського голови (не хочу називати його прізвища)» Коли я йому сказав, що на Те­атральному майдані творить­ся цинічна провокація проти пам’яті невинно вбитих людей, то у відповідь почув, що можу звертатися до суду. В той же день я пішов у міську раду, де взяв копію рішення..

-  Якого саме рішення?

-   Це копія рішення, яке обумовлює як саме мають проводитися подібні акції. Оскільки тут йдеться про публічну акцію, то в пункті 2.1 рішення зазначено, що такі дійства мають відбуватися через десять днів після оголошення про захід, а не спон­танно, одразу після оголошення про намір провести акцію.

-  Пане Ігоре, на Вашу особисту думку, ця провокація сталіністів була влаштована проти лучан чи проти міського голови? Адже багато парканів у місті нині із на написами: «Коммунисты с Романюком”…

-      Не хочу торкатися якихось політичних перипетій. Коли я хотів перешкодити сталіністам збирати гроші на пам’ятник, то не ставив собі запитання проти кого ро­биться подібна провокація. Звичайно, у якійсь мірі, ця провокація проти влади, щоб показати нібито чиновники підтримують подібні акції, з іншого боку – це провокація проти лучан. Як інакше мож­на трактувати подібні дії згід­но з міжнародним правом, також в контексті відзначень трагічних роковин?

-  Відомо, що ОБСЄ поставило знак тотожності мі сталінізмом та нацизмом.

-       Це провокація проти усього людства, зокрема проти мене і проти лучан.

Сашко СТЕРЕНЧ

Коментарі закриті.