До 30-річчя Всеукраїнської акції “Живий ланцюг”

МИ ВБ’ЄМО ОСИКОВИЙ КІЛОК В ІДЕЮ КОМУНІЗМА

ЯРОСЛАВ ФЕДИНА

 

 

Ці слова Я. Федини, одного із фундаторів Нововолинська Руху (НРУ) прозвучали 21 січня 1990 р. (неділя) на засніженій літній естраді в парку на 3-му мітингу “За демократичні вибори”. Згідно з віруванням слов’ян ще в дохристиянські часи при виборі нової стоянки для проживання потрібно було вбити в землю осиковий кілок, який оберігав від усього злого. То ж чи справдились ці слова Я. Федини?

21 січня 1990 р. в Україні відбулася велелюдна акція “Живий ланцюг” між Києвом і Львовом, присвячена Дню Соборності — Дню Злуки УНР і ЗУНР у Києві. Оскільки Нововолинськ знаходився в стороні від акції, КР Нововолинського Руху прийняла рішення провести в цей день мітинг. Заяву на мітинг, як і положено, в середині січня 1990 р. подали першому заступнику голови міськвиконкому В. Б. Сапожнікову з проханням, щоб хтось від влади виступив на мітингу, який запитав:

- Синьо-жовтий прапор на мітингу буде?

- Буде.

- Я під синьо-жовтим прапором виступати ніколи не буду.

Під час мітингу розповсюджувались агітки, листівки, погоджені зі страйковим комітетом шахтарів, прізвищами кандидатів до міської обласної рад і Верховної ради УРСР. Листівки виготовляв на примітивному складському комп’ютері на “Оснастці” Ігор Кутасевич до Міської ради були обрані 16 депутатів від “Оснастки”, Ф.Свідерський, І. Чуйко, Б. Бусловський, І. Семенюк — до обласної ради, Ф. Свідерський переміг у 2-му турі компартійного номенклатурника С. Лесика.

У 1994 р. Нововолинський Рух розділився на 2 ворогуючі міжгрупи – МО НРУ або Рух-партія (це була вимога часу — наближались чергові вибори у 1994 р.) і КР НРУ – громадська організація (Деталі читайте у книзі З. Колбуна “Нововолинськ: історія у національно -демократичному та духовному вимірах. 1989 — 2000 рр.”).Обраний у 1994 р. мером міста рухівець П. Присяжний вимушений у 1996 р. подати у відставку. Через ворожнечу між Рухами.

А як же з гаслом “Ми вб’ємо осиковий кілок?”

Розкол в Русі мав велике негативне значення для міста. Нововолинськ, як “молоде соціалістичне місто, яке у 1980 р. мало стати містом комуністичним” (вирази із буклетів, брошур того часу)мав весь радянський спектр у назвах вулиць. Перше серйозне перейменування — зразу 19 вулиць було зроблено у 1992 р. після ГКЧП (1991 р.). Але далі з кінця 1996 р. почалася ера Сапожнікова і процес перейменування затягнувся на довгі роки. Віктор Борисович прикладав всі зусилля, щоб не перейменувати вул. Піонерську на вул. Рухівську. Тепер це вулиця Шептицького.

Не буду далі зупинятися на перейменуванні вулиць — є на часі приклади пізніші. 16 вересня 1990 р. на місці нинішньої стели воякам АТО був споруджений і освячений пам’ятний знак-камінь з художньо вирізьбленим силуетом Т. Г. Шевченка з написом “Тут буде споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку”. Пам’ятник поету був споруджений у 1995 р. Нинішні і минулі міські посадовці (крім П. Присяжного і М. Вісьтака) до спорудження пам’ятника поету не мають ніякого відношення. Але після 1998 р. пам’ятний знак-камінь було знищено. Вердикт В. Рожелюка — знак не мав ніякої історичної і художньої цінності.

У 2014 р. комфортні для міського голови люди звертаються з проханням присвоїти запеклому антиукраїнцю М. Меркулову і типовому компартійному функціонеру М. Лейкіну звання “Почесний громадянин Нововолинська”. На сесії міської ради послушна б’ютівська більшість під керівництвом мера приймає рішення: М. Лейкіну присвоїти, М. Меркулову — не хватило одного голосу. Процес рестанілізації почався.

У жовтні 2017 р. єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матвій прийняв пропозицію Нововолинських першорухівців (голова оргкомітету З. Колбун) очолити хресну ходу 14.10. від храму Святої Покрови до символічної могили захисникам Вітчизни. Але хресну ходу самочинно очолюють заступники міського голови А. Сторонський і В. Рожелюк, хоча вони не мають ніякого відношення до спорудження храму і могили.

30.08.2016 р. я пишу до 25-річчя незалежності України статтю “Нововолинські ГКЧП”.

Редактор “НМ” І. Лісовий розписується, що стаття буде надрукована. Але стаття не була надрукована, тому щр в читачів виникало б запитання — а що робив В. Сапожніков в тривожні дні ГКЧП-істських подій?

22.05.2017 р. – день перепоховання Т. Г. Шевченка. Після чергового персонального виступу мера я прошу дозволу на виступ у ведучої мітингу О. Марків і чую: “ Я можу дозволити тільки з дозволу влади”.

Про персональні дзвони для церков УПЦ КП і МП читайте, шановні нововолинці, матеріал А. Бідзюри на сайті “Радар” “Дзвони імені Сапожнікова”, на яких викарбовано “на молитвену згадку майбутнім поколінням від міського голови В. Б. Сапожнікова…” Дзвони відлиті за кошти від продажу пам’ятника Леніна, якому раніше поклонявся Сапожніков і до зняття цього пам’ятника він немає ніякого відношення.

У лютому 2014 р. на сесії міської ради мер пишався тим, що у грудні 2013 р. у тривожні дні на Майдані В. Янукович нагородив його “Орденом за заслуги ІІ ступеня”: “Я заслужив цей орден”. Заслужив — це вже як козацький полковник?

На одну із 16-ти пропозицій міської краєзнавчої конференції від 14.10.2017 р. спорудити пам’ятний знак репресованим і депортованим “смотрящий” В. Рожелюк дав останньому голові Братства вояків ОУН-УПА С. Пасічнику відповідь — споруджувати пам’ятник недоцільно, тому що у місті є пам’ятник першобудівникам міста.

У 2000 р. на Кучмівському Референдумі мер особисто спонукав мене, як голову дільничної комісії, фальсифікувати результати виборів шляхом збільшення кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. На моїй дільниці — а це ліцей — це не пройшло, на інших дільницях явка виборців була вища 90%.

02.03.2018 р. у зв’язку з появою “Закону про декомунізацію” (назва скорочена) мер отримав лист від голови Інституту національної пам’яті В. В’ятровича, де є такі слова: “вище згадане мозаїчне панно присвячене подіям Жовтневого перевороту 1917 р…підлягає обов’язковому демонтажу”. Міський голова, користуючись адмінресурсом, підім’яв усіх посадових осіб (крім голови ОСББ), які причетні до того, об демонтувати панно. Окремі посадовці — смотрящий В. Рожелюк — почали “покращувати панно”: “Нами разом з ОСББ (брехня!) вжиті заходи по закриттю окремих частин панно”. Нечуване святотатство!

Гібридна міська влада створила гібридне мозаїчне панно. Першорухівці не витримали цієї наруги і 15.09.19 р. приклеїли на панно плакат “Декомунізація по-сапогівськи, мундири по-більшовицькі”. Через тиждень плакат було зірвано.

В кінці 2018 р. у Луцьку, Володимирі-Волинському, Ковелі, Горохові вшанували червоно-чорний прапор. Вшанували по-різному. Свободівці і першорухівці винесли на сесію міської ради кілька варіантів. Як на мій погляд, найкращий варіант був — підняти червоно-чорний прапор зліва від стели Небесній сотні. Проте міська влада прийняла рішення дозволити піднімати червоно-чорний прапор на приватних балконах, підприємствах, домах. Основний аргумент гібридної міської влади — не можна піднімати червоно-чорний прапор над адмінбудівлями, тому що до нас приїздять поляки. І ми не будемо їх дратувати.

У 2009 р. за погодженням з головою обласного Товариства краєзнавців Г. Бондаренком я ініціював проведення у Нововолинську науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчювід дня народження Степана Бандери (01.01.1909 р.). Вимога Г. Бондаренка – по матеріалам конференціївипустити збірник доловідей, що не булозроблено по вині заввідділом С. Груй. Частина доповідей зникла.

Моя відповідь на заклик Я. Федини – “Ми вб’ємо осиковий кілок в ідеї комунізму” – у Нововолинську мета не досягнута. Не можуть ті наші міські посадовці, комсомольська юність і компартійна зрілість яких пройшла під радянськими символами, відмовитись від них. Тому червоно-чорний прапор, який освятив владика Матфей, піднятий 01.01.2019 р., в день народження Степана Бандери, над приміщенням КР НРУ.

Теґи: , , ,

Коментарі закриті.