ПАМ’ЯТАЙМО

5 грудня після довготриалої хвороби перестало битися серце Михайла Базалицького, непоказного патріота,

активного учасника незалежницьких процесів у 89-90 рр., першопіднімача синьо-жовтого прапора у квітні 1989 р.

у нашому місті (ще до створення у липні 1989 р. першого осередку РУХу (НРУ) на “Оснастці”),  над трубою

котельні, де він працював начальником. Разом з електрослюсарем Миколою Сорокою  робили це тричі- спочатку

підняли біле полотнище для інтриги,потім саморобний синьо-довтий прапор, який зняв місцевий КДБ, потім підняли

другий синьо-жовтий прапор, який висів, вивітрюючись і вивітрюючись, поки не став державним у січні 1992 р.

З січня по березень у 1990 р. його квартира стає однією із 3-х таємних від посягань КДБ, де розроблялись плани

по обранню Федора Свідерського  депутатом до Верховної Ради УРСР.

У 1990 р. у новообраній міській раді рухівська група (слово фракція тоді ще не вживалось) виносить 28.08.90 р.  на обговорення

 питння про використання національної символі. Для цього потрібно було освячений синьо-жовтий прапор підняти над

міською радою. Але в місті не було церков, а священники з найближчих сіл відмовлялись це робити. М. Базалицький

разом з іншими рухівцями взяв участь у пошуках такого священника на Галичині.

На велелюдному святі “Наш родовід” (сценарій якого писала Глина Ус) 16 вересня 1990 р. рухівці і депутати-рухівці

 підняли над міською радою синьо-жовтий прапор поруч із тогочасним державним радянським прапором.

Синьо-жовтий прапор освятив отець Михайло з Червонограда.

перед підняттям синьо-жовтого прапора М. Базалицький прочитав вірш П. осадчого:

Витікає кров із прапорів

витікає наша кров з червоних прапорів

і стають вони синіми, як наше тіло

Коли його катували в ОГПУ, в НКВД, ВКГБ

Витікає кров із прапорів

Витікає наша кров із червоних прапорів

І стають вни жовтими як наші обличчя

Коли нас кидали в чорні ями ГУЛАГів, Биківні, Демянового Лазу

Витікає наша кров із червоних прапорів

І стають вони синьо-жовтими

Кольори страждань і смерті переборюють море крові,

І стають вони кольорами надії і воскресіння

Память про М. Базалицького як про справжнього українця буде жити в серцях першорухівців, яких лишилося 7 чоловік.

А ще в “Нововолинськтеплокомуненерго” його паямтають як досвідченого інженера-теплотехніка.

Зосим Колбун.

 У газеті “НМ” від 28.11.1919 за підписом Мирона Сторонського, Володимира Мигаса, Зосима Колбуна було опубліковано

“звернення” до нововолинців про перерахування коштів на лікування М. Базалицького.

У звязку з його смертю просимо продовжувати перераховувати кошти на лікування його дружини Зофії і на спрорудження

йому памятника на кладовищі у смт Благодатному.

Рахунок: картка ПриватБанку 5168 7573 6782 16 85.

отримувач – Євгенія Степанівна Базалицька.

Список жертводавців буде оприлюднено.

Коментарі закриті.